Середньовічний Хотин

Усвідомлення цього факту рятує світи від хаосу, не лише комп’ютерні, а будь які. Бо будь що відбувається за протоколом. Горіх росте за вікном за певним протоколом, що його Господь Бог прописав для горіху, кицька народжує кошенят, а не крокодильчиків, бо є прописаний протокол, тобто програма розвитку і існування для кошеняти, як і для всього живого, або такого, що рухом та розвитком у часі та просторі імітує життя. Літак летить, чи зникає з радарів та зазнає катастрофи – знов таки за протоколом, або через порушення протоколу, що його конструктори прописали. Немає протоколу – немає життя, немає розвитку ситуації. І навпаки, є життя, шукай протокол, а за протоколом – конструктора, або Конструктора. Це найголовніший доказ Божого буття.

Критерії віднесення виникнення райковецької етнокультурної спільноти до проміжного масштабу, що більший за середній і менший за великий: 1. Райковецька етнокультурна спільнота була лише продовженням початкового етапу українського етносу, що сформувався в часи празької культури. 2. Але згідно наукових даних В. Барана, ця етнокультурна спільнота охоплювала майже всі східнослов’янські племена (за виключенням сіверян) [1, с. 280], що свідчить про більш вищий рівень консолідаційних процесів в ці часи, ніж в I половині Раннього Середньовіччя. Тут слід зазначити, що крім райковецької етнокультурної спільноти в II періоді Раннього Середньовіччя на українських землях існували й інші слов’янські етнокультурні спільноти. Зубрицька етнокультурна спільнота охоплювала лише частину праслов’ян і вони в ній не становили монолітної спільності, оскільки вона була різноетнічною. 3. Райковецька етнокультурна спільнота, на відміну від зубрицької, була носієм початкового етапу українського етносу, її представляли слов’яни і загалом серед всіх етнокультурних спільнот впродовж досліджуваного періоду вона мала найбільший рівень консолідації. Тому масштаб виникнення райковецької етнокультурної спільноти більший за середній і менший за великий.

Сутеніло. У дворику музею «Арсенал» юрмився натовп, який чекав на дещо нове, цікаве та інтригуюче — нічну екскурсію. Охочих узяти участь у екскурсії було значно більше, ніж сподівалися організатори. Люди прийшли парами, сім’ями, а то й цілими групами. Адже у Львові лише розпочинається «життя» незвичайних екскурсій, а нове завжди цікаве.

Головні великі будівлі - це замки-фортеці, або храми-фортеці. Вони були кам'яні, товстостінні зі зводами, простими та суворими зовні. Форми романської культової архітектури (великі площини) сприяли розвитку монументального живопису, що процвітав з XI ст. Для романського стилю характерні прості вертикальні та горизонтальні лінії, напівциркулярні віконні та дверні арки, аркади. Візуально вони виглядали досить вузькими. Такі риси надавали храму вигляд величності та суворості.

Цей коментар дає зрозуміти, що в V ст. вже склалося традиційне щоденне коло богослужінь. Ігірія підкреслює важливу роль, яку грала тут музика, майже безперервний спів псалмів. В тих, що зібрались є можливість приймати участь у виконанні музики, коли підчас псалма вони відповідають. Тут можна допустити співпадіння з однією з традицій юдаїзму - перекличкою кантора, що співав один стих, а всі відповідали йому другий. Згадані тут гімни, можливо, були певним типом музики, які відрізнялись де в чому від псалмів, як гімни Амросія з Мілану. Щодо антифону, то це коротке речення, що входить в склад пісні. Це значення для середньовічної псалмодії потім значно зросло.